Розпач від власного безсилля.
Прощальний поцілунок. Він завжди, - короткий.
Бо він іще не зна', що він - останній.
Тепер, лишень від тебе, усі мої кроки...
Туга': моє життя - у вічному чеканні.
Прощальний погляд, у твій бік, - мов фото...
Згорає: і від суму й від - кохання.
Рипіти буде сніг й мовчатимуть ворота...
Заплакана трава, в росі, - завжди чекала зрання.
Прощальний поцілунок. Він завжди - холодний.
Застигла кров. Нажаль, але він вже - відбувся.
Тепер до поцілунків я завжди голодний.
Пробач, що я пішов... та ще не повернувся.
9 липня 2022 Brwinow(stacja) - Warszawa Wlohy.
Поет ХХ сторіччя.
Розпач
© Copyright: Сергий Труш, 2022
Свидетельство о публикации №122070906413
Свидетельство о публикации №122070906413
Рецензии