Мені з Тобою мовчки розмовляти…
У білих снах… чи сірому житті…
Комусь безслів‘я - виламані грати,
комусь - перлина з неба у смітті
земного існування… Ти ж не хочеш
відкритися як текст на сторінках
написаної янголами ночі,
що схована у пам’яті вінках…
І я не надто мрію про сценарій,
в якому всьому підсумком - мій крик…
Любе життя - то смерті естуарій,
а не надій даремних материк…
І те, чому Ти хтів мене навчити
в словах молитви, нині полива
мого мовчання викохані квіти,
що знов прикрасять душу до Різдва…
А далі - жваві сутінки скорботи
за серцем людства… рими сліпота…
неспішний рух з роботи на роботу…
залишені чужинськії міста…
і знов мовчазне щастя Твого неба,
палаючого в обрію вогні,
де серед тих, у кому є потреба,
знайдеться вільне місце і мені…
Мовчання-розмова
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122062402212
Свидетельство о публикации №122062402212
Рецензии