Спогад
простий поношений піджак, кашкет злинялий,
і говорили про наш край: хвороби росту…
І у гуртожитках своїх ми міцно спали.
Ми молоді були тоді, та час недбало
нас по щоці тріпав суворою рукою,
і сурми в допризовних таборах лунали,
електрозварково-вапняний запах стояв.
Твердів бетон — морозним днем й глухою ніччю.
Скупі на хліб роки та щедрі на новини…
Була і радість щира, був і відчай,
коли наш перший стратостат до неба линув.
Робочі дні пливли країною в тумані,
дітей іспанських, як своїх, вона вітала…
Ось на вустах уже — і Чкалов, і Папанін,
і від подій, як на крижині, нас хитало.
Горять тридцяті ті роки, немов багаття!
горить Толедо та Мадрид в кільці облоги…
Вже до війни, до лиха часу небагато,
і ще далека, і близька вже Перемога.
О, як же швидко часові мости зтягнули
від стратостата до ракети шлях тривалий…
Ми вогняне оте минуле — не забули,
прості пісні — але які! — ми проспівали…
Світ відкривався й миготів тривожним світлом,
і розганявся час, як поїзд вздовж платформи…
Вдихали глибоко ми те різке повітря,
і небо тих років лишилось неповторним.
Свидетельство о публикации №122062204545
Оригинал (русский): Ботвинник, Семён Вульфович - Воспоминание - не позднее 1989.
Марад Аквил 22.06.2022 14:03 Заявить о нарушении