Крила сна несли крізь прірву ночі…
Он де «Тайра» з наркотою у руках,
І її, такі безжальні очі,
Де прямий до божевілля шлях.
Жінка, у якої серце – камінь,
Подих Смерті у душі живе…
А думки – у ланцюги закуті шрами,
Щось криваве, що не гоїться, гниє.
Уві сні Паєвська Юля просто вбивця:
Кров цивільних українців на руках,
Є дочка та чоловік, а молодиця
У діток вбиває неньку на очах.
Те, що діти нині сиротами стали,
То для Юлі – звук пустий, чуже життя,
Власне, як завжди, на п’єдисталі,
І немає навіть крихти каяття.
Сон скінчився, рожевіють в небі хмари,
І за рогом покарання вже не спить…
Бумерангом повертаються удари,
Та у Бога на очах сльоза бринить.
Київ
крила сна несли скрiзь прiрву ночi...
© Copyright: Наталия Рудченко, 2022
Свидетельство о публикации №122061804574
Свидетельство о публикации №122061804574
Рецензии