Ми відбудуємо тебе…
Прийдеться трохи зачекати,
допоки захисту гармати
доб‘ють ординськеє цабе,
щоб ми змогли спокійно спати,
а то мудило з кадебе
пішло за грати помирати…
Нам важко нині. Світ людей
давно вже звірств отих не бачив,
що їх нащадки комунячих,
паралізованих ідей
вчиняють тут, де серце плаче
в незнаних тисячах смертей…
Ми б’ємось. Ненька ще жива
і рве скотів прибульських шкіру
за крок вперед, батьківську віру
і добрі мамчині слова,
яким лен Бозя знає міру…
А ще… ми хочемо домів.
До мрій своїх. До тріску ватри.
До довгожданих п’єс в театрах,
де дух любові душу грів…
І хай це станеться не вже!
І хай війни кривавлять рани!
Чи із запізненням, чи рано
ми зло, на голову слабе,
подрібнимо в пітьми драже,
і… відбудуємо тебе.
Марiупольський театр
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122061701744
Свидетельство о публикации №122061701744
Рецензии