Заспокоївши в серці тривогу,
У осіню ранкову годину,
Проводжала мене ти в дорогу,
Доторкнувшись рукою до тину.
Ти рушник мені дала на щастя,
З вишиваним малюнком на ньому:
Посилала тобі щоб я вісті,
Та мерщій поверталась додому.
В,ється змійкою стежка по полю,
Вдалині її слiд мій сховався.
Материнська на всi вiки воля,
Щоб щасливим шлях доні лишався.
Недоспані матусеньки ночі,
Біль постійна у серці з тривоги -
Краплі сліз, що захмарюють очі:
Де ж чекає дочка допомоги?
Розстелю рушничок я, як долю,
На своєму столі серед хати.
Я душею заплачу від болю:
- Як без мене живеш, моя мати?
Закололо у серці моєму,
Во єдине зберу свою волю.
Всi думки мої, рiднi до болю,
Я завжди в серцi, мамо, твоєму.
Вётся змейкой тропинка по по полю
© Copyright: Олег Черный, 2022
Свидетельство о публикации №122061303647
Свидетельство о публикации №122061303647
Рецензии