Ти дивишся на мене. Потім - крізь,
А потім - знов на небо, де вогні.
Серця, що, ним повінчані, сплелись,
Тепер сумують десь у далині.
І часу ефемерну данину
Я сплачую, та оминаю сліз
Химерно-несподівану весну.
Хіба страждання варті цих валіз?
Я хочу знов забрати в чисту путь
Усі свої скуйовджені думки,
Інстинктів та емоцій каламуть,
Безмежну, ніби тиха синь ріки.
Торкнусь нечутно долею тебе,
А в серці знову ігнорую щем.
Ти цілісний, мов давній альфабет,
Та нестійкий, як сива даль поем.
Даль поем
© Copyright: Марина Чиянова, 2022
Свидетельство о публикации №122061104403
Свидетельство о публикации №122061104403
Рецензии