Я навiть не знаю чому ти не маэшь...

Я навіть не знаю, чому ти не маєшь,
Того почуття, що з народження в нас.
Напевно  воно в тобі просто дрімає,
Дозволь я його пошукаю, гаразд?

Ти певно згадаєшь, як все починалось,
З чого починалося все те життя,
Що ти, от тепер, на долонях тримаєшь
І з жахом вдивляєшься в жорсткість буття.

А мама співала колись тобі пісню,
Тепло пригортая свій крихітний світ,
Стискалося сердце за щасття із висі,
І вірилось ти найдостійніший слід.

Всерьоз посміхався і граючи плакав,
У казок чекаючи добрий кінець,
І мрії шарілися діамантом,
І сонце інакше світило, егеж?

Я вірю у кожного є чоловічність,
У кожного є та причина до зла.
Ми всі народились, шагаємо в вічність,
У кожного свій шлях до незабуття.

А мама співала колись тобі  пісню,
В обіймах стуляя, про мир і любов.
І янголи ніби спускалися з висі,
Торкалися серця чарівним крилом.

Всерьоз посміхався і граючи плакав,
У казок чекаючи добрий кінець,
Да кожнеє скельце було діамантом,
А кожна людина - чарівний гінець...

А потім все те - загубилося десь.
Щоб вижити ти скам'янів наче мрець.
Прикрий свої очі і серце - в долоні,
Любов твоя сутність і зовсім не нове.