Удвох. Як завжди. У Олесі.
Пляшчина білого. Лосось.
Якби ще з миром все зрослось,
то ми б у всьому цьому стресі
й не відчували б зла тягар,
що нас від лютого так давить…
Чи Бог людське паскудство править,
чи біс нас виніс на базар
земного пекла?.. Ми з тобою,
кохана, вимотались геть
у боротьбі за тую треть,
в якій Елізіум - ми двоє,
а не приємна маячня
з пустих сюжетів Голівуду…
Чи то я був?.. Чи то я буду?..
За розумінням, що зрання
прийде до мозку, є щось синє,
немов безкрайні небеса,
де світло й темрява згаса,
бо то вони у чомусь винні,
а люди - ні. Душа моя,
немов у приймах, хоче волі
в краях, де наші, рідна, долі,
рятують інших, як маяк
в бурхливім, темрявою вкритім,
холоднім морі. Нам би йти
до вже забутої мети,
а ми застрягли в війнах миті
і все малюємо цей мир
з чужих, потріпаних агресій…
Удвох. Як завжди. У Олесі.
І Б-г, наш вічний поводир…
У Олесi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122052002238
Свидетельство о публикации №122052002238
Рецензии
