Ми – восьмирічна рана світу,
Ми – муха, що набридла всім;
Калина, їй ламає віти
Жорстока помста москалів!
Ломило тіло з передозу,
Згризало душу від вини,
Лилися українські сльози
Від усвідомлення війни!
Як довго, Боже, попіл жерти?
Як довго ще нести цей хрест?
Прийми, Господь, моєї жертви
Останній подих. І з небес
Ти простягни же свої руки,
Звали на мене всіх гріхи,
Хто по мені стріляє з лука;
Всіх, хто ненавидить, прости,
Бо я – москаль. Це моя доля,
Хоч Україною й став дім.
Хотів спасти всіх вас від болю
Помру, натомість, молодим.
Чи зміг на світлий шлях би стати?
Чи здатен ти на каяття?
Мій рідний, український брате,
Ти здатен! І не менш, ніж я!
Ми – також жертви темних чарів,
Та зможем вибратись зі сну
Перенесу я всі удари,
Й до тебе руку простягну!
березень 2022
337. Восьмирiчна рана свiту
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2022
Свидетельство о публикации №122051904395
Свидетельство о публикации №122051904395
Рецензии