The rain keeps dripping olek nikolasson ua-en

З ікони пантеїста дощ сочиться,
Стікаючи по кепці прямо в душу.
Ранкові перехожі – сонні лиця;
Самотність у юрбі – як жаба – душить…
Дорожня сумка здавлює долоню,
У плеєрі – Бурзум із Луперкалем
Останні клапті сну в мені хоронять.
Цей літній дощ, як Більбо, має жало.
Вагон півповний – буду оптимістом,
В кутку чудове місце – там засяду;
Залізний Алдуїн під спляче місто
Несе людей для спалення, на краду…

Ну от, пора. Думки зі сну відтали –
Пора попрацювати наднормово.
Колю вірші на синяві кристали,
Як Хайзенберг римованого слова.

©  Olek Nikolasson, Ukraine


The rain keeps dripping  from a pantheist's icon,
It slowly pours into the soul from a cap.
People's faces are drowsy and they wander in the morning.
My travel bag keeps pressing the palm,
In a player Lupercal and Burzum
That by plaing will bury the remnants of sleep in me.
This summer rain, like Bilbo, has a sting.
I see half of the glass - half of the carriage is full,
Some place that's in the corner is great;
I'll dig myself within there, and
The Alduin of iron carries people
For burial in ever-burning flames...

So I must go, The thoughts are not as weary -
They're waking up, I have to work long hours
I keep cracking poems
Into blue crystal rare and shining,
Like Heizenberg of words that rhyme.


©  Olek Nikolasson, Ukraine
©  Maryna Tchianova, adaptive translation into English