Пан горобець. Басня на укр. языке

ПАН ГОРОБЕЦЬ

Басня

Один сімейний горобець
Насмикав вовни у овець,
Під дахом звів собі кубельце
Таке, що аж радіє серце.

Щорік селивсь під тою стріхою
Він зі своєю горобчихою.
Хазяїн добре серце мав
І горобцям не заважав.

Ось так і жили – де курям,
Там трохи є і горобцям,
А все, що на городі є –
І гороб’ячій рід клює.

Чого б не жити на городі?
Але, як кажуть у народі:
„Минала би лиха година,
Та рідна „помогла” дитина”.

Ось так і бідний горобець –
Шкірки ще вогкі від яєць,
Але, де спокій він подів
Від дуже мудрих дітлахів.

Свідоміший із пташенят
Сказав: „Вже сотні літ підряд
Пануємо ми на даху ”,-
Тоді зарившись у пуху

Додав: „Хазяїн бруд розводить,
І наче в себе вдома ходить,
Хай знає він в кінці кінців –
Ми не козли – ми горобці”.

Другий сказав, нахмурив очі:
„Терпіти це немає мочі,
Я вимагаю, щоб між нами,
Друг друга звали ми панами.

Клюємо ми що він дає –
Але у нас все є своє.
Навіщо нам цей „старший брат”?
Не прогнали – хай буде рад”.

Почав тут третій голосити:
„Він в нас пробачення просити
Повинен за своїх батьків,
Що дратували горобців”.

„Ми інші вже, в нас є мета –
Брататись йдемо до кота!
Пташинству слава! Це наш час!
А той дурний, хай кормить нас.

Клюємо не чуже – своє.
І з нас велика користь є”.
Їх батько все сидить та слуха.
Розкривши дзьоб, розвісив вуха

Тоді як крикне що є сили:
„Ось добре – ви мене навчили.
Не він – це я його кормив.
Без нього я би краще жив.

А, ось і він”. Де взялась злоба –
Порхнув орлом, та вцілив в лоба.
Той закричав, що сили було,
А горобця як вітром здуло.
Хазяїн за подію ту,
Пташинство все віддав коту.


С. Багнюк