Feyeriya bolyu. Пiдсумок

Все, що тримало нас разом,
Було наївною брехнею.
В твоєму домі хижім, ніби бранка,
Я намагалася крізь сутінків серпанок
Тобі священне слово дарувати
І чисту мову.
Свідками - Боги
Слов'ян та кельтів:
Ти не підкорився,
Хоч я із медом ласощі мішала,
Аби ти втратив пам'ять.
Горілиць болюча пам'ять під вікном лежала.
Крізь оптику ворожих сновидінь
В собі я світло бачила і тінь,
А вранці знов заходилось кресало.
Оце так волі! І чому ми стрілись?
Жіночі ревнощі та пустки крізь пустелю я пронесу,
Але тобі бажаю,
Аби забув свою отруйну мову,
Що, ніби річка, тягнеться й тремтить.
Мої ж всі опіки загояться неквапно,
І з кожним буде так, хто привселюдно
Моє ім'я ще спробує зганьбити.
*  * *
Рутинні справи тихо, без емоцій
Пора робити. Маймо, люди, чуйність,
Аби в серцях довіру й теплу дружбу
Селити знову. Ми - єдина хвиля
Глибоких знань. Ми - іскра героїзму.
Шалений вір подій щоб подолати,
Потрібно в глибині сердець чутливих
Ростити радість. Ми є нездоланні!