про козацький сон, опудало i яв

Заснув козак на березі Азова,
на мить затишшя від війни заснув,
і бачить сон багатий, кольоровий,
як Києвом гуляє осавул.
Юрмить весна, десятотравень,
Хрещатиком каштани зацвіли,
і так пашіє з затишних кав;ярень,
що ніздрі затремтіли уві сні.
Навколо люд. Приязний, гречний, чемний.
Добродії, дівчата, дітлахи.
І стало тепло, нескінченно тепло,
у сплячій осавуловій душі.
В такому чистому, як дощ, сумлінні,
аж до Майдану він шпацерував,
і видавалося серед цвітіння,
що сам Еней його поцілував.
Аж доки, ба... Нова у сні картина.
Прочухав очі, сплющені від чвар.
Де самий центр Майдану, там - клітина,
а в ній - опудало, московський цар.
Сидить на сідали в парадному мундирі,
з лайна корона на плішивому чолі,
до ніг прив'язані, неначе гирі,
по пуду три  - чавунні "Кобзарі"!
Оце сидить той півень і читає -
про Україну, з виразом, авжеж
високими, виразними, словами
написано про небокрай без меж.
Уваги люд цару дарує мало.
Раз у клітині - хай собі сидить.
Хтось навіть пригощає ката салом.
Подасть - і охреститься в тую ж мить.
Хоч уві сні - не личить кирпу гнути.
З тим козаком так сподіваюсь я
прокинутись, аби лише збагнути,
що сон эси - самісенькая яв.