Нове коло

Перестати б страждати. Знайти б колоду,
прив’язатись до неї і впасти в воду.
Омиватись холодною течією,
витираючись мрією нічиєю.

Озирнутись навколо б, торкнутись хмари,
потопити колишні безглузді чвари.
За квітневою часткою цього року
передбачити спокій у жовтня кроках.

Відновити б бажання чогось бажати
і зламати сумління німого грати.
Перейти б на втрачаючий рівень міри,
щоби знову знайти непохитну віру.

Осміяти б себе як бездушне тіло
і наповнитись духом святим несміло,
аби потім змивати краплини крові
з ненадійних сердець, що не зна любові.

Багатіти б думками про чисте небо,
що насправді вгорі, а не в сітці WEBа.
Друкуватись на стінах чужих палаців,
обираючи риму як форму праці.

Зголодніти б до крапки, а потім з’їсти
щось тропічне і випити десь зо триста,
щоби душу до самого дна пройняло
і нічого в житті не здавалось мало.

І уже наостанок зловити б вдачу,
і сказати би їй:
- Ну, чого ти плачеш?..
Ти без мене і мить не була собою,
аж допоки не стала, нарешті, мною…

То ж тримайся за руку й крокуй подалі
від придуманих цими людьми печалів,
і тоді оживеш у новому серці,
що співа тобі щось а капела з «Терцій»…