Соняшники

Вони дивились в небо,
На синеву блакитну,
На сонце, що зітхало,
На дітлахів привітних.

Вони не знали горя.
Росли собі у полі.
Молили тихо Бога,
Щоб дав їм світлу долю.

Голівки кучеряві.
З жовтими пелюстками.
Такі щасливі, жваві.
З зеленими руками.

Веселі квіти- сонця
Кохали дні та ночі.
Раділи синам, донькам,
Та цілували їхні очі.

Любили собі пліткувати
З птахами, які зголодніли.
Метеликів привітно зустрічали.
Не нарікали на природні зміни.

І вітер обіймав їх плечі.
Теплі дощі втамовували спрагу.
Вони росли собі безпечно ,
Кохали все й усіх без зглазу.

Аж раптом буря підійнялась.
І смерч пройшловся полем.
Вони кричали та боялись.
До сонця був їх голос.

Хоч виривала їх з корінням
Мордерча темна сила.
Засіювали грунт своїм насінням.
Земля оберігала і кохала щиро.

Брати і сестри зникнули на віки.
Та памятає їх земля родюча.
Для тих хто уцілів, весна була як ліки.
І поле ще більш сталося квітучим.

Блакитне небо, світить сонце.
А соняшникі, як божі маляри.
Вони охоче відбудовують віконце
В країну, що кохає сонця кольори.

ТАТ 10.04.2022 ( 23.27)