Про нiщо

Яке ж воно не здале, те дурило
з твєрі чи, там, чєлябінська… Воно
ся думало, шо висмикнуло крила
моїй Вкраїні!.. Висрате гімно,

шо путіна задроченого має
у лідерах мільйонів, хтіло взять
у рабство люд, який спокійно крає
звичайну курву бідним словом «****ь»,

аби не замусолювати мову,
якою точно десь на небесах
говорить Він! Просте «Ніколи знову!»
у руцьких викликає дикий страх

і тисняву в минулому, де зрада
була звичайним поштовхом кар’єр
учасників червневого параду
вбиваючого діток сересер.

Отій пустій і троха бидловатій
від бідності уявлення юрбі,
яку ми нині визначили в «ваті»
і б’ємо в нашій славній боротьбі

за волю, геть зненацька ся скортіло
для себе героїчної строфи!
Яке ж воно не здале, те дурило
з твєрі чи, там, саранська, чи уфи…

Коли б Степан Андрійович побачив,
як наші хлопи лупля москаля,
то він, їй бо, сказав би, шо не стаче
гатити їх, бо рідная земля

бажає добрив щиро органічних,
аби вродило файнеє зерно,
тому кацапа, змушеного звично
носити замість мозоку лайно,

потрібно разом з браттями збирати
і без труни закопувати вглиб
на пару метрів. Суд, закони, грати -
то все не то. Звичайно, ми могли б

пограти в демократію з придурком,
та щось за Бучу серденько болить…
Та й зрештою, кого цікавлять урки,
яким лен зґвалтувати і убить?!

Тому, піжди ще трохи моя мила,
допоки ми не стратимо катів...
Яке ж воно не здале, те дурило
з твєрі чи, там, самари, чи з челнів…