Исповедь
Мені, так буде дуже не «хватати»:
Твоїх чарівних, милих глаз…
Бо ворог може квітку розтоптати,
Руйнівними снарядами, й не раз!
Очей - квіткова синь, лиш буде снитись,
Та посмішка червоних, гарних вуст…
Такій красі, так мрієш - сам скоритись,
А в серце проникає смуток-грусть!
Чи знову нас зведе одна дорога,
Кому який - торує доля шлях…
Чи стріне рідна сторона, свого порога,
Як не москаль, то може бути лях!
Та серце все ж горить, не відпускає,
Минули вже й жорстокі холоди…
Один Господь нам долю прокладає:
Дорогу до кохання, цілющого - як джерело води!
31 березня 2022 року
Свидетельство о публикации №122040101332
Владимир Тимкин 08.08.2022 08:52 Заявить о нарушении