Дивлюсь я на небо. Смотрю я на небо

Дивлюсь я на небо
https://www.youtube.com/watch?v=rUqJCai_ZUs

Смотрю я на небо

Смотрю я на небо, вздыхаю, мечтаю:
Зачем я не сокол? Зачем не летаю?
Зачем не дано мне два сильных крыла?
Я б землю покинул, взлетел в небеса.

Далеко за тучи, от мира подальше,
Искать в вышине и привета, и счастья.
И ласки у звезд и у солнца просить,
В сиянье  их ясном тоску погасить.

Судьбе равнодушной я с детства не нужен,
Батрак у нее я, мальчишка приблудный.
Чужой я и счастью, и людям чужой,
Никем не любимый, для всех неродной.

В обнимку с бедою, привета не знаю.
Мне горько: напрасно свой век коротаю.
В несчастье постиг я, что только одна –
Далекое небо – моя сторона.

И если порою становится хуже –
Кидаю взгляд в небо – мне чуточку  лучше!
И я забываю, что я сирота,
И в  думах я там, где  небес высота.

Коль были б крылья, орлиные крылья,
Я б тут не остался, ведь крылья б раскрыл я
И словно орел в небо взмыл в бы тогда
И там, в облаках я б исчез навсегда.

Оригинал
Стихи Михаил Петренко (1817-1862)
Мелодия  Александровой Людмилы

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!