Так, ми стомлені… Серцем, не м’язами…
Так, болить від дитячих смертей…
Так, живемо тривожними фазами
між сиренам… Так, Асмодей
не спиняється… Б’є по відкритому
так, щоб в душах роками пекло,
але нам - зголоднілому й ситому -
не страшне те розпсячене зло…
Нам би щастя простого, як сонечко…
Нам би тиші лісів весняних…
Нам би співів пташиних в віконечко,
і торкань до улюблених тих,
хто далеко є нині… А більшого
і не треба, Вкраїні моїй...
Нас не муляють вигадки іншого
щодо нами ж прожитих подій…
Світ навколо - звичайна історія
про поранену душу… Пітьма
для вкраїнця - лише алегорія,
що приходить до нас крадькома
із дикунського сходу, де стразами
прикрашають дірявий сарай…
Так, ми стомлені… Серцем, не м’язами…
Але ми переможемо, знай…
Такi справи
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122032701480
Свидетельство о публикации №122032701480
Рецензии
