Потуже затянувши поясочек

Потуже затянувши поясочек,
Наполнивши стихами туесочек,
Иду к тебе, бегу через лесочек,
Дорожкой, стёжкой, тропкой между строчек.
Трещит ли аист, пулемёт ли строчит 
И апокалиптичное пророчит?

И мы не что бы с тобой расслабились, – 
Ведут огонь натасканные снайперы
По креативнейшим из Хомо Сапиенс. 
Ловушки-мины обнажат проталины 
(Сапёрами матёрыми расставлены).
Прицелы Карла Цейсса впрямь направлены.

Но ты восхотела моих стихов о любви.
Многое может женщина, вожделея,
Ресницами хлопай, в ладоши хлопай, лови!
И так же могла напевающая Лорелея,
Желая любви, используя чары свои, 
Сманить на скалы пловца, рыбаря. Пламенея, 
Расчёсывая в закате власы свои… 
Не будем лить воду, – это удел водолея!..   


Тугіше затягнувши поясочок,
Наповнивши віршами туєсочок,
Іду до тебе, біжу через лісочок,
Доріжкою, стежкою, стежкою між рядками.
Чи тріщить лелека, чи кулемет строчить
І апокаліптичне пророкує?

І ми не що б з тобою розслабилися.
Ведуть вогонь натаскані снайпери
За найкреативнішим з Хомо Сапієнс.
Пастки-міни оголять проталіни
(Саперами матірими розставлені).
Приціли Карла Цейсса спрямовані.

Але ти захотіла моїх віршів про кохання.
Багато може жінка, бажаючи,
Віями плескай, у долоні плескай, лови!
І так само могла співаючи Лорелея,
Бажаючи любові, використовуючи чари свої,
Зманити на скелі плавця, рибалки.  Полум'яна,
Розчісуючи у заході сонця власні...
Не будемо лити воду, - це доля водолія!