З Тарасом Шевченко в унисон Заповiт
Заповіт
Тарас Шевченко
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Бруна
21.03.2022.
Він помер, та поховати
Силу думки й слова
Неможливо. І лунає
Серед степу знову
Україномовна щирість
Та відверта доля.
Втім, за кадром залишилось
Багато такого,
Що Тарас наш гучномовний
Не сказав… Поети –
Люди щирі й безумовні,
І завжди в тенета
Тих політик потрапляють,
Там себе знаходять,
Де їм вправно будувати
Для героїв сходи.
Там лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Знову видно, знову чути,
Як реве ревучий.
І несе по всіх усюдах
Їхнє слово вдадне,
Ототожнючись з людом,
Вірш заповідати.
І за смерть свою, на призов
Кличуть Україну
Кров ворожу знов пролити,
Й проливати щиро...
З люттю йти вперед й рубати
Нелюдей затято,
Щоби волю поливати
Знову кров’ю брата.
Та на цій землі великій,
На планеті милій
Ми – народ один єдиний,
Божії створіння.
І нема між нас такого,
Щоб не розуміти:
Всі ми разом – діти Бога
Безпорадні діти,
І якщо співати в голос
Ненависть криваву,
То не матимуть любові
Серця й наші хати.
Тож, моліться, сестри й браття,
Не кривавій страті,
А родині, що збирати
Почне всіх на свято
Душ прозорих! Всіх героїв
З новою надієй:
Відродити світ і волю
У любові щирій.
І в сiм’ї новій, великій,
Всіх не забувати,
Хто незлим насправді словом
Істину співати
Й прославляти крізь образи,
Демонів кювети
Міг, як світла божа птаха,
Мирнії сюжети...
Свидетельство о публикации №122032106743