***

     Валентина Саєнко
Не знала я,що так люблю свій  край,
Гарячим серцем, вірною душею.
Поля безкраї і зелений гай,
Земля моя, захищена межею.
Земля що при народженні дана,
Мої дитинства й юності простори,
Хлібів розлогих срібна сивина
І безтурботне небо неозоре.
Коріння роду у душі моїй
І рушники весільні у світлиці.
І трелі світанкові солов'їв,
Мов спадщина духовної скарбниці.
Ніхто не буде землю цю топтать,
Це наше місце під промінням сонця.
Не треба світу вперто так брехать,
Що ви у цій війні як миротворці.
Тріщать від льодоходів береги,
Вже хазяйнує березень у долах.
А ви прийшли до нас, як вороги,
Та дух наш не зламати вам ніколи!!!
***
Не знала я, что так люблю свой край,
Горячим сердцем, верною душой.
Поля бескрайние и зелёный гай,
Земля моя защищена межой.
Земля, что при рождении  дана,
Здесь детства, юности мои просторы,
Хлебов разложенных сверкает седина
И небо беззаботное, бездонное.
Корень рода есть в душе моей
И рушники со свадьбы с светлом зале,
И трели на рассвете соловья
Моё наследие в душе моей осталось.
Никто не будет землю мне топтать!
Тут наше место под лучами солнца.
Не надо всему миру бесконечно врать,
Что вы в войне всего лишь миротворцы.
Трещат от ледоходов берега,
И март - хозяин вышел  на  поля,
А вы пришли в обличии врага,
Но дух наш не сломать вам никогда!