Зомбі колонами йдуть по землі.
Вибухи в тиші...
Знищують щелепи чорні, гнилі
Все найсвітліше.
Тягнуть до київських славних фортець
Хтиві долоні,
Наші ж бійці їх зведуть нанівець -
Кулею в скроні.
Місця немає терпінню сердець,
Дружбі й довірі -
Кожен скажений від голоду мрець,
Гірший за звіря.
Де їх з'являються натовпи - там
Плями від бруду.
Віри немає безславним скотам -
Дітям Іуди.
Ті, що росли під команди й різки,
Рабська свідомість.
В них при народженні вкрали мізки,
З ними і совість.
Тільки не вийшло, як треба, з раба
Навіть солдата.
Все ж поодинці й дивитись ганьба -
Сльози і вата.
Розуму й честі в них - все по нулях.
На попелище
Ми перетворим ганебний їх шлях
До кладовища.
Най запалають скажені роти
В смертну годину.
Час ваш минув, розступіться, скоти!
Йде Україна...
Zомбi
© Copyright: Анита Левицкая, 2022
Свидетельство о публикации №122031805417
Свидетельство о публикации №122031805417
Рецензии