Моей маме и моим друзьям

Моїй матері і моїм друзям.

У голові одна лиш тиша,
Моїй душі все гірше, гірше.
В житті піймати би годину,
Щоб злитись з нею воєдино.

В душі погано і на серці,
Горять, як нібито від перцю.
Підрізані у долі крила,
Біда всі виходи закрила.

В своїх земних будинках друзі,
Замкнулись всі в своєму колі.
Свою шукають люди долю,
Бажають вирватись на волю.

Ні сна нема, нема і вдиху,
І  в небі зовсім стало тихо.
Шукаю я козирні масті
На небесі чекаю щастя.

Життя воно, як каруселі,
Кида і підніма до стелі,
Під передзвін церковний гучний
Знайду я шлях багатозвучный.

На ньому  не рахую роки,
Не хочу рахувати кроки.
Моє життя частинка миті,
Розтане, зникне в цьому світі.

Дзвін скла стікає до серденька,
Співає радістю, як ненька.
Виблискує красою в небі,
Відповіда життя потребі.

Піймати мить не маю змоги,
Над злом бажаю перемоги.
Я  вмиюсь дощика сльозами,
Засяє майбуття вогнями

Життя мене зустріне плачем,
Я щось у цьому світі значу.
Біды не чую, не встрічаю,
Обійми долі відчиняю.

Життям пред'явлений рахунок,
Торкається усіх стосунок.
У кожного своя розплата,
Вона моєї частки трата.

Мені б побачить ті би двері,
В життя в раю мені б повірить.
Не хочу іншої я долі,
Бажаю жити я на волі.

Доводиться в житті нам битись,
Щоб з хмарами на небі сжитись.
Піти та зникнуть там крізь втрати -
Кого, куди Він знає взяты.

Кому пред'явлений рахунок,
На все в житті є розрахунок.
Малинові церковні дзвони,
Кутя, свіча біля ікони,

Мить створення перед очами,
Ми втрати проводжаєм самі.
Життя в тунелі гасне світло,
І втрата близьким очевидна.

Нам з сірників тягнути долю,
Щоб вирватись в житті на волю.
Вмить головним в житті, щоб стати,
Та в скриню мрію не ховати.