Той день, коли нема вiйни

Знов будується стіна,
Розлучає нас вона,
Ще на довгії роки
Зачиняє на замки.

Ми кладем на терези
Ясноту своєї сльози.
А навіщо? І чому?
От гадай-но всю зиму.

Сонце сяє з висоти,
Кличе далі до мети
І любов'ю кутає лани.
А ми бачим уві сні
І чекаєм навесні
Той день, коли нема війни.

Знову мій концертний зал –
То є черговий вокзал.
Поруйновані міста,
І на серці – пустота.

Тільки врешті буде день,
Заспіваємо пісень.
Зніме сутінь укриття
Своїм усміхом дитя.

Сонце сяє з висоти,
Кличе далі до мети
І любов'ю кутає лани.
А ми бачим уві сні
І чекаєм навесні
Той день, коли нема війни.

Хто мовчати не зумів,
Той віддав багато слів,
Щоби вірою в одвіт
З мар отямився весь світ.

А коли вже слів нема,
Відповість душа сама.
І тоді спасенний край
Поведе надія в рай.

Сонце сяє з висоти,
Кличе далі до мети
І любов'ю кутає лани.
А ми бачим уві сні –
І побачим навесні
Той день, коли нема війни.