Втома… звичайна, як постріл чужої гармати…
Скоро Явдоха кружлятиме снігом між площ…
Вмерло бажання хоч щось на Землі розпочати…
З іншого боку з’явилася спрага до прощ
ледве помітними оку стежками Афону…
Вчора на вайбері тихо озвався Антон
з чорних окопів десанту поблизу Херсону…
Хто його зна?! Може, нині Херсон - то Афон?..
Голі дерева керують розхристаним вітром,
віттям торкаючись зорь… В березневих словах
щось абсолютне стає непотрібним і хитрим,
мов натякаючи серцю про долю як прах…
Небо без хмар… За мереживом думки про спокій
вічність спливає, рятуючи Б-га від нас…
Бідна душа поринає у вир неглибокий
страху пропасти між простором, краючим час,
і абсолютно безглуздим своїм існуванням…
Світ безперечно засвоїться з плином життя
і перетвориться в підсумку в наше кохання -
те, що лікує від втоми земного буття…
Безумовне
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122031301746
Свидетельство о публикации №122031301746
Рецензии