Думка

Про що б не думав кожний на Землі -
він гає час, коли в його світанках
нема бажання вирватись з петлі
московії, що шастає на танках

по нашій Україні. Дике зло,
яке бомбить пологові будинки
і бабцями заповнене село,
не має в своїм серці і краплинки

людської крові. В ньому лен вода
із мертвого від відчаю болота,
де в бульбашках ховається біда,
що смерть несе у штучностях турботи.

А на моїх теренах гине світ,
що був до біса надто вже байдужим,
і торочив:
- Війна в Донбасі? Ніт!
То дощ, а не кривавії калюжі!

І ми кричали: - Отче! Схамени
кремлівського диявола! Нам стаче
цієї братовбивчої війни,
де совість дня обміняна на вдачу

чужої ночі… Господи, спаси
своє Творіння. Виснажені люди
вже стали тінню власної краси,
що породила привиди облуди…

А Він, несхитний, мовчки позира
на те, як ця диявольська гидота
гатить по рідним лініям Дніпра
і вводить нас у марево скорботи…

Та все ж із всіх можливих перемог
свою отрима врешті Україна,
бо з нам віра в те, що сивий Бог
не зрадить Ним придуману Людину…