Nikityuk Natalia - And so you go - UA EN

І ось ти йдеш,
говорячи слова прощальні,
немов кидаєш в моє серце камінь,
немов ламаєш душу ніжну ти мою.
Та мені хочеться тобі сказати:
Ні, не -  я люблю, а
йди без тебе я не пропаду.
Без тебе буде навіть легше.
Чому? - бо я тебе любила,
але тепер напевно розлюблю.
Я буду як корабель в морі,
як квітка одинока на скалі,
живитися самотністю й
забути те, що причиняло біль мені.
Можливо це було і не кохання,
а лиш прив`язаність важка,
що додавала лиш страждання
і не було щасливого кінця.
Я й ти- це лиш минуле,
всього лиш тінь забутих мрій.
А щастя десь з тобою поряд
ти лиш знайти його зумій.




And so you go,
By throwing words at last,
They hit like stones
My heart that's beating fast.
My ivory skin
Is hurt with wounds so deep,
But love within
Still burns. How can I keep
From sseing you?
I meet you for one day,
Have to forget you.
Sadness and dismay
Still make me suffer.
In the coldest cage
My soul is filled
With bitterness and rage.
I used to love,
Eventually I
Will lose the track
Of faithfulness denied.
Forgetting you -
The toughest thing to do,
You are sign
Of love's defeated rule.
A lonely flower,
An abandoned ship,
I lose my lover,
Feeling pain so deep.
And now I dwell
On my emotive past
It's hard to tell
How long this pain will last.
You're my addiction,
Lonely and obsessed,
You cause inflictions,
Giving me no rest.
Forgetting us -
The toughest thing to do,
The air of past
Is gloomy but it's true.

© Natalia Nikityuk, a poet from Ukraine (Ternopil region)
(1991)

© Maryna Tchianova - English adaptive translation, 2022