Нехай не буде бiльш вiйни

З димової завіси майорять червоні очі,
Усміхнені колись - тепер вмиваються сльозами.
Війни тої безжальної ніхто із нас не хоче…
«Що трапилось?» питають діти в тата і у мами.

Ракеты рассекают горизонт ежесекундно,
А новости хорошего никак не обещают.
И нужно было страх в сердцах посеять же кому-то…
Зачем? И для чего?
Боюсь, увы, никто не знает…

Хіба ми дуже різні? Українці? Росіяни?
Чи молимося в храмах не Христу, а різним силам?
Чого не поділили ми, БРАТИ, разом із вами?
Чи може уявили, що війна і біль красиві?

В домах кричат младенцы, собирают чемоданы,
Рыдают матеря, кресты целуют старики.
На фронт идут пай-мальчики, идут и хулиганы,
И люди умирают по щелчку одной руки…

Я вірю, що ми нація під Пресвятим Покровом -
Господь і Божа Мати нас спасуть і захистять!
Тяжкі наші гріхи, але якщо ми всі удома,
Молімося про мир! Хай кулі більше не летять!

Пусть небо голубеет с каждым днём на этом свете!
Пусть дети станут старше и увидят новый мир!
Где говорят свободно, где над всеми Солнце светит!

ДЕ ЗНОВУ МИ БРАТИ!

НЕХАЙ НЕ БУДЕ БІЛЬШ ВІЙНИ!!!

24.02.22.