21 грам

Я віджила негідно двадцять один грам віку,
Встигла багато зробити, ще й народити діток.
Тричі усе просрала: гроші, сім'ю, навчання,
Падала і вставала, воскреснувши знову зрання.

Гуляла, пила і курила - останнє, мабуть, не кину,
Постійно всім дорікала, що я більше не дитина,
Що я все сама зумію і зможу усе здолати...
Але вже на двадцять третім вернулась в батькову хату

Під їхнє крило і опіку. І трохи на батькові кошти,
Щоби не збирати копійки, працюючи десь на пошті.
Чим годувати дитину, збирати до школи щоденно,
І як із останніх "залізних" вчасно сплатити оренду?...

Останні три грами віку були якимись сумбурними:
Робота мені похоронно співала своїми сурмами,
Мене пожирало навчання - тягнуло до справи силою,
Вірші давно не писались, як би я не просила.

Весь вік я шукала щастя, але заробила грижу -
Знову життя невдачами тихо собі побрижилось,
А потім - зустріла столиця мене поверхами лікарні.
Висновок - операція. Просте лікування марне.

А далі - наркоз, секунда... І звідкись лунає голос:
"Эй, девушка, просыпаемся! Пора на взлётную полосу".
І на цілу добу лежати на ліжку залишили,
Та я собі посміхалась: "Було набагато гірше"

З хірургом, мабуть, уперше мені тоді пощастило -
Напевно, я надто звикла удару чекати з тилу...
І, якщо міцно замислитись (волосся вже стало дибки!),
Цей лікар - єдиний у світі, хто був у мені так глибоко.

Двадцять чотири грами майже пішли за спину,
А я от все ще питаюсь: я вмерла, чи скоро згину?
Що мені буде далі? Скоро вже двадцять п'ятий....
Вірю і сподіваюсь, що далі - новий початок.

11.05.2021