Що ж… нарешті маски відійшли.
Вже ніхто не каже про любов
з темної сусідньої скали,
де так легко ллють гарячу кров…
Вже ніхто не цідить про весну
чистого братерства… Де царі
мріють про реальність як війну
в сутінках холодної зорі…
Вже ніхто надію не плека
на слова, що душі збережуть,
бо нервова бісова рука
до безодні викреслила путь…
Вже ніхто зубиська не хова,
мов шакал вдивляючись в екран,
де знайомі з Біблії слова
до брехні спотворює тиран…
Вже до зброї тягнуться бійці
й плачуть мами, долю проклина
за пророцтва й натяки мерців
про війну, яка нам не війна…
Вже кричить черговий командир
на кордоні з власним небуттям,
де змішали з порохом наш мир,
світ перетворивши на сміття…
Що ж… життя - не пекло і не рай,
а лен шлях у вимолену синь,
де в кінці накажуть:
- Прочитай -
«Мене, мене, текел, упарсин…»
Напис на повiтрi
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122022201039
Свидетельство о публикации №122022201039
Рецензии