«У темряві читалася молитва… Схилялася бабуся наді мною
і голосом, знайомим від дитинства, слова ласкавим вітром промовляла,
неначе говорила не для мене, неначе говорила із собою,
та знала, що почує кожне слово і зрозуміє кожен подих її онука.
Онука то вслухалася у слово, то просто відчувала бабці подих,
і мирно потихеньку засинала у темряві і спокої без страху.
Бабуся розуміла світлу душу онуки, бо її душа доросла
уже давно свою віддала частку цій дівчинці, якій ще жити й жити,
і довго ще читати свого часу над дівчинкою, що до сну готова,
бабусину молитву нескінченну, яка понад колисками лунала,
лунає і лунатиме віками, бо українська бабцина молитва
передається подихом і словом одвічно з покоління в покоління –
допоки людство, людяність і люди спроможні на молитву колискову».
У темрявi читалася молитва. Почуте
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122021904656
Свидетельство о публикации №122021904656
Рецензии