328. Кохання вмирае

У відчаї подих солодкий
Гріхи заборонені сіє:
Красуня, що мед дарувала,
Ім'я її – Анастасія!

Кохатись не можна – зарано,
Тобі напишу наостанок,
Про те, як розквітло кохання
На ймення Володарка Настя.

Ти – світла і любляча донька,
Ти мудра і безцеремонна,
Ти пристрасна аж до безсоння –
Маленька доросла мадонна.

Вродлива, та, все ж, неприступна,
І серед вітрів непохитна.
Ти – загадка, ти непідкупно
Створила ілюзії хибні.

Коли ти спокійна, ти – янгол,
Коли ти лютуєш – фашистка.
Як довго могли ми тинятись
В стосунках, що варить бариста?

Собі вкорочу я від болю
Свого безпритульного віку!
Нема в мене іншої долі,
Турбот, хвилювання, опіки...

Відверто, спокусливо, лячно
Міняли ми пристрасть і лайки.
Кохання доросло-дитяче
І ситха любов до джедайки,

Ти знов не веди нас, будь-ласка,
До темної сторони сили!
Як влучно співав нам Меладзе,
Прийшла у життя ти красиво!

Лайно, яке ллється з каналів,
Лишилось позаду, у скронях.
Красуня, що мед відібрала –
Самі лиш гудки в телефоні,

Самі лиш роки видихати
В хмарках тютюнового диму,
Самі лиш рядки – словоспади...
Складатиму ще одну риму

Про те, як ти вперше заграла,
Шкільна заборонена пристрасть;
Про меч мій, і спис, і забрало,
Подяки відірване листя;

Про те, як ходили по краю,
І мали розбігтись красиво;
Про те, як кохання вмирає
На ймення Анастасія...

лютий 2022