Пiвтора року без мами

Я півтора року уже не дитина,
Той час пробігає, та біль – не вщуха,
Від мами лишилась у нас лиш світлина,
Забрала в нас маму година лиха.

Тепер лиш вві сні вже приходить до мене,
Вві сні промовляє, поради дає,
Не можем сказать більш: «Моя люба нене…»,
І сонце для неї уже не встає.

Пішла від нас мама, пішла в потойбіччя,
Дорога - туди, а назад вже - нема…
Яка ж та дорога, яке те узбіччя?
З камінням? Чи ями? Чи може пряма?

Вже півтора року, а наче - учора,
І час не вернути, й ту мить не згубить…
Це була підтримка і рідна опора,
Не можна забути, не мож розлюбить.

Вже півтора року той біль не вщухає,
Про себе нагадує кожную мить,
Та вдома матуся вже більш не чекає,
І час непомітно несеться, летить.

Вже півтора року без мами живемо,
І хата без неї вже зовсім не та,
Тепер на могилу до неї ідемо…
Матуся була в нас завжди золота.

Молитву лиш молим за маму в тім світі,
Душа щоб її оселилась в раю,
З сестрою без мами уже ми не діти…
Я сліз не ховаю і біль не таю.

11.02.2022 р.