Каменная мелодия. Артур Грей Эсквайр

Камjaна мелодiя
Артур Грей Эсквайр
http://stihi.ru/2022/02/09/288
-------------------------------------------

    «Відмірений годинником зрадливим
     Летить у вічність невблаганний час.
     Все те, що може пам’ять розгубити,
     Цим білим аркушам віддай на схов…»
                (Вільям Шекспір)

           Написав, споглядаючи стару-стару світлину. Оцю.

Камінне серце Карпат –
Ми його втратили, загубили,
Воно розтрощилось у жорнах
Невблаганного млина Долі:
Мельник Час грав би нам на сопілці,
Але поглухли всі сови й пугачі
В долині сірих брил-черепах.
Кам’яне смарагдове серце!
Воно гупало, стукало, стугоніло,
Тріпотіло і пульсувало!
Змололи той сяючий камінь
На тьмяне порохняве борошно,
Спекли з нього хліб гіркий –
Їжте, сумні вигнанці,
Їжте, співці безнадії!
Грайте сумні мелодії
На скрипках тисових
Печалі пташиної.
Грайте, поки Довбуш новий виросте
І барткою нове серце зі скелі вирубає:
Скелі крем’яної замшілої,
З якої мурувати хотіли браму
До замку – чорного сховища,
Притулку всіх неприкаяних –
Без Каїна на ковалів вивчених,
Але поснули всі будівельники
Сном загати і серпанкового марева,
Поснули і будувати їм годі,
Колись чи хтось у тій темряві
Горобинових ночей прокинеться?
А вони молоді стоять собі
Під дощем осіннього листя,
Стоять собі і на волю омріяну
Сподіваються.

*********************************

Каменная мелодия
Артур Грей Эсквайр
   
    «Отмеренный хронометром неверным
     Неумолимо в вечность  час  летит.
     Всё то ,  где может память  потеряться,
     Листам вот этим белым дай укрыть…»
                (Уильям Шекспир)

           Написал, созерцая старую-старую фотографию. Вот.


Каменное сердце Карпат
Мы  потеряли его, сгубили,
Оно раздробилось в жерновах
Неумолимых мельниц Судеб:
Мельник Время играл бы на свирели,
Но оглохли все совы и сычи
В долине серых глыб-черепах.
Каменное изумрудное сердце!
Оно гудело, стучало, колотилось,
Трепетало и пульсировало!
Смололи тот сияющий камень
На тусклую трухлявую муку,
Спекли из нее горький хлеб -
Ешьте, печальные изгнанники,
Ешьте, певцы безнадежности!
Играйте грустные мелодии
На скрипках тисовых
Печали журавлиной.
Играйте, пока Довбуш новый вырастет,
Топориком  новое сердце из скалы вырубит:
Скалы кремневой замшелой,
Из которой  хотели ворота строить
К замку –  черному хранилищу,
Приюту всех неприкаянных –
Без Каина на кузнецов выученных.
Они  уснули , все те  строители,
Сном запруды и дымящегося марева,
Уснули , ведь  им построить нечего,
Когда же  кто-то в той темноте
Рябиновых ночей* пробудится?

А они, молодые, стоят себе
Под дождем осенних листьев,
Стоят себе и на волю желанную
Всё надеются.

****************
*) Из Википедии: рябиновая (воробьиная) ночь ; у восточных славян название ночи с сильной грозой или зарницами. Считалась временем разгула нечистой силы.