Прикута... Маргарита Метелецкая

                http://stihi.ru/2022/01/20/7797

«О, светонько, куда же мне идти?..
Меж строчек я, меж окон и порогом.
Отсюда к одиночеству пути,
К тому сиротству, что дано от Бога!»
                Оксана Забужко
Уже и вечер темнотой спелёнут,
А думы торкают в виски пугливо:
Ужель мне за вчерашним днём вдогонку
Средь этих болей, этих дум тоскливых?

Всклокоченные утихают звуки
И не метёт снежинок завируха.
Мои улягутся на отдых муки -
Молчанья отзвук не коснётся слуха,

Мой Боже, Твоего в сиянье звёздном…
Мечты исчезнут быстро, мимоходом.
И я пойму, насколько безысходны
Мои молитвы вечером холодным.

И бьёт навзрыд по стёклам дождь печальный,
Где я к листу прикована фатально…

Оригинал

       "О світоньку, куди ж мені іти?..
        Як між рядків, між вікнами й порогом,
        Я тут збагну всю міру самоти -
        Тієї самоти, котра од Бога."
                Оксана Забужко

Уже і вечір, в темряву сповитий...
Думки лякливі чемно б'ються в скроні:
Хіба мені вчорашній день ловити
Серед безплідних болей та агоній?

Розкошлані притишуються звуки -
Нема летючого сніжинок руху...
Мої на спочив укладуться муки -
Лунке мовчання не торкнеться слуху

Твого, мій Боже, у зірковім сяйві...
Потонуть швидко мрії мимобіжно...
І зрозумію я, наскільки зайві
Мої благання вечором безсніжним...

І б'є навзрид у шибку дощ покути,
Де знову я - до зошита прикута...

На фото Маргарита Метелецкая.