Зійшлися десь в червоних горах,
Де небеса мішають сніг із кров’ю,
Байдужість та кохання в моніторах,
Де земля харкається вже плоттю.
Там сонце відмовляється світити,
Там серце вже насаджено на кіл,
Диру немає чим закрити,
Там нові гості просяться за стіл.
Скляним зором в пошуках зорі,
В темряві миттєвих задоволень,
Всі ломляться вхопитися за шпиль,
Втекти та вбитися за морем.
На піску лишається лиш горе,
Очей пара, гнилий череп,
Та човен спалений на дрова,
Знову попіл, стогне челядь.
Човен спалений на дрова
© Copyright: Макс Сердюк, 2022
Свидетельство о публикации №122020704876
Свидетельство о публикации №122020704876
Рецензии