На Соборній, у парку, на вході,
прилягли боязливо царі…
Зустрічають бастарди природи
миколаївців ще на зорі.
А колись, за завісою часу,
як природи величні сини,
біля входу палацу Аркаса
на сторожі лежали вони.
Ще собор Адміральський напроти,
та Миколи у іншому сіль –
він писав не історію флоту,
а його України-Русі.
І народу пісенні перлини
ще збирав, не блукав навмання,
Кобзаря видатну «Катерину»
оперив у музичне вбрання.
Жаль, недовго ходив він по світу,
відійшовши у розпалі жнив,
українську народу «Просвіту»
окрім левів своїх залишив.
І вартують не перше століття,
надивились вони дивини…
Не лякає їх часу лахміття,
бо нетлінні обоє вони.
Все міняється в мареві часу,
та аркасівський дух не зачах,
і усмішку Миколи Аркаса
в мармурових їх бачу очах!
06, 07 лютого 2022
Аркасiвськi леви
© Copyright: Олександр Мачула, 2022
Свидетельство о публикации №122020704649
Свидетельство о публикации №122020704649
Рецензии