Як добре, що кохання не було,
Лише жага тілесна до нестями -
Прозоро, вочевидь, як через скло,
Не приховати, як на сонці плями.
Спонука бути разом, певна річ,
Опівночі щоразу я летіла
Щоб цілувати палко цілу ніч
Напам'ять знаний кожен клаптик тіла,
Щоб відчувати дотик рук твоїх
Таких великих, начебто незграбних,
І схлипуючи танути від втіх,
Коли твої повзли по шкірі "краби".
І відчувати натиск, дикий вир
Стихії невгамовної твоєї,
Мені здавалось, ти - мій поводир,
Носій нового знання чи ідеї.
Для тебе тіло - просто інструмент,
Яким ти володієш досконало,
Моя свідомість розбивалась вщент,
І я від насолоди аж волала.
Але всьому у світі є кінець,
Що в той же час нового є початком,
Я вдячна дуже. Чесно. Ти - митець,
І дякую за спогади на згадку.
29.10.2021
На згадку...
© Copyright: Алгоритм Бытия, 2022
Свидетельство о публикации №122020703016
Свидетельство о публикации №122020703016
Рецензии