Життя i прикра старiсть

         ПРИКРА СТАРІСТЬ

Ті зроблені руки і згорблені плечі,
Коса посивіла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чималий.

Той погляд давно потопає у смутку,
Холодна хатина… та й мерзне душа,
Занесла дрівець, щоб підкинуть у грубку,
Але у запасах нема ні гроша.

Натруджені руки весь вік працювали
Від ранку до ночі, щоб щось заробить.
Спочинку вони від дитинства не мали,
На ногу широку не знали як жить.

А кожну копійку докупки тулила,
Бо статків ніколи не було в житті,
Щоб краще жилось, завше Бога молила,
Але гіркоти скуштувала в бутті.

І так все життя на державу робила,
Щоб в старості мати до хліба й на хліб,
Надію на все марновладці убили…
Без хліба бува і по декілька діб.

Реформи все роблять, закони приймають,
Та жоден із них не на користь людей,
Нікого із люду вони не питають,
Й для верств найбідніших не мають ідей.

Як старість дожити й за що коротати?
А ще й заплатити за світло щораз,
Щоб ліки купити – нема що й казати,
Все гірше і гірше стає раз-у-раз.

Ті зроблені руки і згорблені плечі
Того не чекали на старості літ.
Вовки одягнулися в шкіри овечі…
До чого ж бо дальше ще котиться світ?

Забувся вже смак і ковбаски, і масла,
Бо й хліб не щодня є та змога купить…
Надія на краще давно уже згасла…
Як вік скоротати? Як старість дожить?

І холод, і голод, бува, дошкуляє,
Змінилось життя існуванням таким,
З очей, як з джерел, ще сльоза витікає,
А думка в обіймах з життям нелегким.

Чому довелося в житті гибилити,
Не знавши достатку ніколи в житті?
Й нічого не вдіять, нічого зробити…
Лиш вузлик з речами зоставсь у куті.

29.01.2022 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

             ***

Іде старенька,шаркає ногами,
Немов  тягар  важкий несе.
Її життя змінилося з роками
І невідомо,що чекає ще

Як була молодою,то літала,
З роботою справлялася сама,
Але тепер,коли старою стала,
Нікому не потрібна вже вона.

Ту пенсію копієчну тримає,
Не знає,як її розподілить.
Сидить в зажурі,голову ломає,
Бо треба цілий місяць якось жить.

Смачненьке щось буває тільки сниться,
Бо ціни скрізь ростуть,немов гриби.
Пора напевне мабуть зупинится,
Тим,хто вважає,що вони тепер пани.

Бездарність вся дорвалася до влади,
Народ це бачить,терпить і мовчить.
От би їм всім ту пенсію,старих, віддати
Й заставити на неї просто жить.

01.02.2022 р.

©Стефанія Терпеливець, 2022

    ЖИТТЯ У СТАРІСТЬ ЗАВЕЛО

Життя бабусю в старість завело,
Та не сказало, що її чекає,
До старості усяким теж було…
Теперішнє стареньку добиває.

Мрійливі були молоді літа,
На краще все горіли сподівання,
Давно вона уже немолода,
Й життя їй замінило існування.

Горбатилась в роботі все життя,
Копійку до копієчки тулила…
У грудях щемне є серцебиття,
Та й вік вона в достатку не прожила.

Струмками піт стікав, бува, з чола,
Німіли руки часто від роботи,
До старості бабуся дожила,
Ще й серце стало защораз колоти.

Та прикра старість спати не дає,
А руки ті спочинку і не знали,
З молитвою лягає і встає,
Думки усе життя перебирали.

Та скільки би не думала вона,
А прикра старість нею володіє,
Така вона в цім світі не одна…
Й давно уже старенька не радіє.

І голод, й злидні, й сльози на очах…
За що із нею так життя зробило?
Зостались мозолі лиш на руках
І прикра старість, що життя встелило.

06.02.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022