Я – дивлюсь, як твоє волосся ще парує від спеки душу:
все занадто зайшло далеко – ти шукаєш, де клала фен...
Головне відтепер – завжди я у тебе вдивлятись мушу.
Я вдивляюсь у твою вроду – як у риму, як у рефрен.
А за вікнами – вічне місто, у якому втомились леви
удавати, що їм байдуже, чи кохаємось ми, чи ні.
А за вікнами – люди тихі... Білі-білі, як сніг січневий.
Ходять байдуже поміж левів – разом заздрять усі мені.
А в твоєму волоссі січень не помітний ще майже зовсім.
У твоєму волоссі – осінь грає в літо серед зими.
Я вдивляюсь у твою вроду, я сміюсь у твоє волосся,
бо в байдужість холодних левів не повірим ніколи ми...
Я - дивлюсь, як твое волосся ще паруе
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122020507514
Свидетельство о публикации №122020507514
Рецензии