Сон-400
Коли мороз спиняє течію,
Заковуючи бистрий хід у кригу -
Й гальмує, як мустанга, на ходу.
Спокійна з виду - умиротворена,
Приспана непробудними снігами,
І виглядає тихо і смиренно -
Ховаючись в зимовій панорамі.
Хоч зовні річку гіпнотичний спокій
Взяв у обійми білим одіянням,
Вона буде покладиста - допоки,
Мороз надворі стримує буяння.
Всміхатиметься тонко, білозубо,
Залізши в кучугури в білій шубці,
Ховаючи у мерзлих вербах журбу -
Під непрозору кригу самогубців.
Ходитиме - спокійно, тихим кроком,
Лежатиме, впокорена, в палаті,
Під дією надсильних психотропів,
Їй буде біло - і усе однаково.
Завяже рукави приток - в сорочці
Міцним вузлом - у себе за спиною,
Й ковтатиме таблетки крізь не хочу,
Заглушуючи підсвідомий гомін.
Топитиме себе - у власних водах,
За безміри бажань - і хибних слів,
Завдаючи оточуючим шкоди -
Не втримавши у кризі власний гнів.
Манитиме - безмежжям й чистотою,
Пухких, гріхом не тронутих снігів,
І зватиме удалеч - за собою,
Неначе вийшла ген із берегів.
Та всередині - мучить та нуртує,
І болем ріже бистра течія,
Із глибини джерел уверх пульсує,
Води живої стримана струя.
І тільки жде, щоб відійшли морози -
Аби розбити кригу, наче скло -
І навесні розлить струмками сльози -
Й зануритись в собі - на саме дно.
Свидетельство о публикации №122020406930