Небокрай - перезрілою сливою,
І по ньому цятковано золотом.
Я була хоча б мить щасливою,
І тому мені в серці не холодно...
Пам'ятають далі розкрилені
Поцілунків гарячих спалахи,
Й пестять зорі ті розпромінені
Наших душ світанкових райдуги.
Із глибин струменіє піснею
Те кохання,мов роси ранішні,
В грудях ще вогонь той не вистиг,
Та вже осінь свій шлях означила...
Та вже осінь владною зливою
Все згортає пам'яті золото.
Хай була я хоч мить щасливою,
Все ж !мені на серці не холодно!
2021
Вiдблиск
© Copyright: Ангелина Соломко, 2022
Свидетельство о публикации №122020108029
Свидетельство о публикации №122020108029
Рецензии