Хвилююча мить. І несила її подолати.
І кінчики пальців, неначе пронизує струм.
О, Боже! Благаю! Дай хисту любов змалювати,
Щоб фарбою й пензлем загоїти рану стару.
Це буде портрет. Це - душі заповітная мрія,
Це - осіні танок на жовто-червоному тлі.
Моїх одинокостей срібно-холодна завія,
Що, мов павутинка, тремтить на високім чолі.
Терпкою духмяністю в груди віп'ється повітря
І хвилею вразить, натомість гармонії слів.
Вдихну, мов востаннє. І ніжно торкнуся палітри,
І гаму створю з найпалкіших за жар почуттів.
Це буде портрет. Це - кохання освячений дотик.
Не зрадить мене необачливих літ течія.
Потануть сніги у долонях вогню позолоти,
Де в сяйві очей - вічний обрис - любове моя.
Хвилююча мить...
© Copyright: Валентина Осипенко, 2022
Свидетельство о публикации №122020107384
Свидетельство о публикации №122020107384
Рецензии