Я вибачиться гарно так хотіла,
Ні, не за те,що пам'ять біднокрила
Твою любов забула і простила.
За те, що в дні розлуки не страждала.
Не плакала, а кам'яною стала.
Пробач мені за те, що кожну днину
Я дякую моменту за хвилину,
Що він послав тобі таку перлину,
І це не я, вона тебе скосила,
Розбивши душу, вклала в домовину.
Не ремствую, не скиглю - розумію.
Ти вбив мою, вона ж твою надію.
На все життя лишилася безкрила.
Чогось чекала від своєї долі.
І дочекалась в зрілості любові.
Прошлому
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2022
Свидетельство о публикации №122013000471
Свидетельство о публикации №122013000471
Рецензии