Рассвет сонного Солнца... Артур Грей Эсквайр

Свiтанок сонного Сонця
http://stihi.ru/2022/01/27/5057
----------------------------------

У глеки налито світанок
Замість вина снігових елегій,
Замість червлених краплинок літа,
Замість води, що стає кров’ю лози,
Коли майстер наметів пустель
І тесля кедрових воріт (які зачиняють)
Благословляють весну:
А ми отой трунок ковтками –
Питво зимових світанків –
Білих, як ожеледь, гострих як Сіріус –
Голкою в скроню – зірка холодних вітрів
Краю тирси і хліба, криниць і лошат,
Срібних як ранок сонного Сонця зими
(Прокидайся)
Серце моє – гірка ягода.
Для чого тебе зірвали з куща колючого,
Для чого тебе заморозили
В озері зозулястому серед січня сухих очеретів
(Життя – це рогозовий пух над водою),
Коли крига синіє, а Оріон мисливцем злим
Мітить  стрілою в кожного
Хто світанком зимовим напоєний,
Хто сонне Сонце криком мовчання будив,
Хто пса білого небесного з руки годував,
Хто снігом босоніж йшов
До криниці забутих слів.
 
***************************************


Кувшины налиты рассветом,
Вместо вина снеговых элегий,
Вместо багряных капелек лета,
Вместо воды, что станет кровью лозы,
Когда мастер палаток  пустых
И плотник кедровых ворот (закрывающихся)
Благословляют весну:
Мы тот напиток пьем глотками -
Из тех зимних рассветов –
Белых, как  наморозь, острых, как Сириус.
Иголками  в висок – звезды холодных ветров
Края жезлов и хлеба, колодцев , жеребят...
Серебряных, как  утро  сонного Солнца зимы
(Просыпайся)
Сердце мое – горькая ягода.
Зачем тебя сорвали с куста колючего,
Зачем  тебя заморозили
В озере кукушкином ... январском... посреди сухих камышей?
Жизнь – это розовой пух над водою,
Когда льдинки синеют, а Орион, охотник злой,
Метит стрелою в каждого,
Кто рассветом зимним напоенный,
Кто сонное Солнце криком молчанья будил,
Кто пса белого небесного с рук своих кормил,
По снегу босиком шел
До колодца забытых слов.