Черненко Маргарита Марковна. Пенелопа. Рус. Бел
Как будто время может быть не долгим,
Когда пространство выставило стражу,
Что Посейдон у берега Итаки.
Ни подкупом, ни подвигом не взять.
Плыви, плыви,
Листай страницы ада,
С иероглифом на пол-Земли:
РАЗЛУКА.
Нет весел пересечь границу света.
Застыла ночь.
Я не умею ждать. Я не умею
Гадать по звездам, птицам, сновиденьям
(волшебницыну делу разучилась).
Не могу
Найти на их изменчивых изгибах
Хоть слабый отблеск
Твоего лица.
Не вижу. Ожиданье –
Что слепота.
Гомер ослеп,
Пока намыкался, бродяга хитроумный.
А Пенелопа — нет.
Сидит себе и вяжет.
И точит зренье
Новой глубины,
Открытое морям и ржавым веслам.
Такую нитку крепкую держала,
Что двадцать лет за ней
Плелась вся Одиссея.
Такое долгое дыханье взяла
Навстречу времени,
Что боги и чужие песни смолкли,
Другие берега погасли,
Доспехи
Упали на пороге,
Как ночь перед рассветом.
Пенелопа
Якія доўгія надышлі часы.
Як быццам час можа быць не доўгім,
Калі прастора выставіла варту,
Што Пасейдон у берага Ітакі.
Ні подкупам, ні подзвігам не ўзяць.
Плыві, плыві,
Гартай старонкі пекла,
З іерогліфам на падлозе-Зямлі:
РАССТАННЕ.
Няма вёслаў перасекчы мяжу святла.
Застыла ноч.
Я не ўмею чакаць. Я не ўмею
Варажыць па зорках, птушкам, снам
(чараўніцтву не вывучылася).
Не магу
Знайсці на іх зменлівых выгінах
Хоць слабы водбліск
Твайго твару.
Не бачу. Чаканне -
Што слепата.
Гамер аслеп,
Пакуль намыкаўся валацуга мудрагелісты.
А Пенелопа - не.
Сядзіць сабе і вяжа.
І точыць зрок
Новай глыбіні,
Адкрытае морам і ржавым вёслам.
Такую нітку дужую трымала,
Што дваццаць гадоў за ёй
Плялася ўся Адысея.
Такое доўгае дыханне ўзяла
Насустрач часу,
Што багі і чужыя песні змоўклі,
Іншыя берагі загаслі,
Даспехі
Зваліліся на парозе,
Як ноч перад світанкам.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №122012702504