Передчуття минулого

Щось не те… щось занадто тривожне для драми…
То не біль на проспектах… не сміх на стежках…
То холодні мерці, що приходять ночами
на прямих і фактично нетлінних кістках…

Їх шипіння лякає… проходить скрізь шкіру…
Їх бездонні очниці стріляють в пітьму,
де кохання й надія вже стратили віру
і тепер сперечаються: як і чому?..

Як змогли проковтнути жорстоку образу
і віддати родинної спадщини шмат?!.
Та чому замість злості піддались екстазу
від приниження тим, хто поклявся, що брат?..

Адже те, що цей світ не без добрих - то добре,
але кожен крокує по власних шляхах…
І для кожного свій неминучого обрій,
де майбутнє вже точно не в сивих ділках…

І не варто шукати у привидах долю
для цілого народу… Вони - то тягар,
що безжалісно топить у істині волю
до таких історичних за сутністю  чвар…

Та навколо провалля дешевих історій
про героїв… багатства… священну війну…
про звитягу на тлі особистого горя…
про низького сусіда й високу ціну

на свободу… Країна танцює на мінах,
як такий собі в відчаю злий одинак,
що ніяк не дотисне світогляду зміни,
а все просить не бити його, неборак…

То ж, напевно, вже пізно молитись у храмах
на чорнющому клаптика рідного тлі…
Щось не те… щось занадто тривожне для драми…
щось величне і вбивче для нас на землі…