А діти грались, як в усі віки,
Як нині, як в майбутньому, й дитина
Заплакала; і дівка вельми сильна
Взяла її, піднявши за бочки.
І кинулась до неї навпрошки
Одна з жінок, шалена як звірина.
"Віддай дитя!" Та з рук його зронила.
"Свого зроди - і бався з ним-таки".
Вона тугі, важкі, немов крицеві,
Поклала руки на плаский живіт.
"Стань матір`ю!" - лунало в голові.
Німе питання шле вона вождеві.
Стенув плечима й відвернувся він.
Як всі, вже нею нехтує адже він.
Безнадiя
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122012304451
Свидетельство о публикации №122012304451
Рецензии